09202021Headline:

Що принесе Україні – новий виборчий кодекс?

Проголосований 7 листопада 2017 року новий Виборчий Кодекс викликав гарячу дискусію: яку ж виборчу систему запропонували суспільству депутати: відкриті списки чи регіональні списки з преференціями? Для того щоб розібратись, проаналізуймо, як функціонують ці виборчі моделі.

«Відкриті списки» стали своєрідним антиподом «закритих виборчих списків», які діють в Україні сьогодні. Нинішня система передбачає, що партії на своєму з’їзді за поданням Лідера висувають у загальнонаціональному округу єдиний список. Черговість кандидатів у списку визначає, як правило, партійний Лідер та його найближче оточення.  «Убити» цю корупційну складову пропонувалось шляхом введення відкритих списків. В ідеалі це мало функціонувати так: партія висуває єдиний список, у якому розставляє кандидатів згідно певної черговості. Виборці на дільниці отримують список партії, за який або можуть проголосувати в цілому, або шляхом внесення черговості наприклад за 5 кандидатів зі списку. Після підрахунків голосів список корегувався ЦВК відповідно до вибору громадян.

За такої моделі громадяни теоретично могли безпосередньо впливати на весь список партії, долаючи корупцію з боку керівництва партійних вождів. Адже купувати за таких умов місця у списку не має сенсу – виборці можуть своїм голосуванням перекинути вас із «купленого» 15 на 90 місце. Гроші Лідеру заплатили, а депутатом не стали.

Але якщо говорити об’єктивно, така система досить складна для застосування. З 20 країн Європи вище описаний «відкритий список» є лише в Нідерландах і лише тому, що там малочисельна нижня палата і невелика кількість партій. У решті 19 країн вибори проходять у багатомандатних округах, які в більшості випадків збігаються з межами регіонів.

Тепер погляньмо, яку систему було взято за основу в Україні. Запропонована модель, яка досить ефективно діє у Швеції, Польщі та низці інших країн ЄС, відома в Україні як «регіональні списки з преференціями». Право висувати кандидатів лишатиметься виключно за партіями – самовисуванців тепер не буде. Для перемоги партія має набрати у загальнонаціональному окрузі 4%, що складає зараз орієнтовно 950 тис. голосів виборців. Країна буде поділена на 27 регіонів орієнтовно по 2 мільйони мешканців в кожному, в яких партія на своєму з’їзді висуне список, який складатиметься не менше ніж із 5 кандидатів. Тобто партія має висунути не менше 135 кандидатів, які будуть здатні самостійно організувати виборчу кампанію серед 200-300 тисяч виборців. Кандидати одночасно будуть боротися як за підняття рейтингу партії в регіоні, так і за всій особистий. По суті, кожен із них змагатиметься за те, щоб зібрати за досить короткий час кампанії на свою підтримку 30-40 тис. виборців. Погодьтесь, заручитись такою підтримкою, не маючи значного фінансового або адміністративного ресурсу, буде непросто.

Виборці на дільниці голосуватимуть у бюлетені за свою партію і за одного із кандидатів, якому вони найбільше симпатизують. Таким чином буде сформовано два рейтинги: рейтинг партії та рейтинг кандидатів. Підрахунок відбуватиметься так: наприклад, у Тернопільській області п’ять кандидатів із партії «Х» набирають сумарно 150.000 голосів. Після цього шляхом підрахунку вираховується «виборча квота», яка дає змогу вирахувати, скільки має набрати для проходження один депутат. Уявімо що вона становить 40.000 голосів виборців. Таким чином з п’яти висунутих партією три кандидати, які набрали по 40.000 і більше, «заходять» у парламент, інші два кандидати лишаються поза парламентом. «Залишок» із 30.000 не розподілених голосів цього та інших регіонів іде у загально національну скарбничку. З неї формується електоральний бонус, який дозволяє отримати партії додатково орієнтовно 3-7 депутатських мандатів. Такий собі своєрідний «золотий парашут», який дозволяє лідерам партії та вузькому колу наближених осіб гарантовано «зайти» у парламент, не воюючи у регіональних чи то пак макромажоритарних округах.

Говорити, краща чи гірша ця модель за нинішню – рано, оскільки вона ще не пройшла апробацію в українських умовах. Але вже очевидним стає факт, що основні баталії між партіями та кандидатами будуть розгортатися в регіонах між кандидатами від партій на макромажоритарних округах.

What Next?

Recent Articles