Громадянське суспільство · 2018-02-05

Виборчий кодекс: чи зможуть «відкриті списки» зламати корупцію?

Прийнятий у 2017 році Виборчий кодекс викликав дискусії щодо впровадження так званих «відкритих списків». Ця система мала на меті подолати корупцію, дозволяючи виборцям безпосередньо впливати на черговість кандидатів у партійних списках, на відміну від закритої системи, де порядок визначає партійне керівництво. Хоча «відкриті списки» пропонують демократичні переваги, їхня складність викликає запитання.

Ухвалений 7 листопада 2017 року новий Виборчий кодекс став предметом жвавих дискусій щодо запропонованої виборчої системи: відкриті списки чи регіональні списки з преференціями. Щоб зрозуміти сутність реформи, необхідно проаналізувати принципи роботи цих моделей. Концепція «відкритих списків» виникла як противага «закритим виборчим спискам», що діяли в Україні на той час. За закритої системи партії формують єдиний загальнонаціональний список кандидатів на своєму з'їзді, а черговість у ньому, як правило, визначає лідер партії та його найближче оточення. Саме для усунення цієї корупційної складової і пропонувалося запровадити відкриті списки.

В ідеалі механізм відкритих списків передбачав, що партія висуває єдиний список з певною черговістю кандидатів. Виборці на дільниці могли проголосувати як за партію загалом, так і віддати перевагу певним кандидатам зі списку, наприклад, обравши до п'яти прізвищ. Після підрахунку голосів ЦВК мала коригувати порядок кандидатів у списку відповідно до волевиявлення громадян. Таким чином, громадяни отримували теоретичну можливість безпосередньо впливати на весь партійний список, ефективно протидіючи корупції з боку партійних лідерів. Купівля місць у списку за таких умов втрачала сенс: виборці могли своїм голосуванням перемістити кандидата з «купованого» 15-го місця на 90-те, роблячи сплачені лідеру кошти марними.

Проте, об'єктивно кажучи, ця система є досить складною для практичного застосування. Зазначений тип «відкритого списку» серед країн Європи є